Со­ці­о­ло­гіч­ні та мо­раль­ні змі­ни, не­об­хід­ні для від­нов­лен­ня щас­ли­вої сім'ї, пот­ре­бу­ва­ти­муть не­а­би­я­ких змін сус­піль­них сте­ре­о­ти­пів. Нап­рик­лад, всі, хто ві­рить у Бо­га, по­вин­ні від­ки­ну­ти дум­ку про те, що все від­нос­но, і що не іс­нує аб­со­лют­ної уні­вер­саль­ної прав­ди, то­му що це неп­рав­да. Во­ро­ги та­кої сім'ї, якою її за­ду­мав Бог, хо­чуть ві­ри­ти, що та­ко­го по­нят­тя, як «прав­да», не іс­нує. Як­що вся прав­да від­нос­на і виз­на­ча­єть­ся суб'єк­тив­но, то­ді на­ші пог­ля­ди і ба­жан­ня ста­ють для нас іс­ти­ною, і ми віль­ні ро­би­ти все, що за­ма­неть­ся. Та­кий пог­ляд на сім'ю - пря­ма при­чи­на спроб май­же всьо­го сві­ту пе­ре­ро­би­ти ро­ди­ну згід­но з влас­ним ба­чен­ням та ба­жан­ням. Та­ким чи­ном ми пос­ту­по­во руй­ну­є­мо щас­ли­ву сім'ю, якою її зап­ла­ну­вав Бог.

Ос­тан­ні дні квіт­ня по­да­ру­ва­ли львів'янам ла­гід­не со­неч­ко, ніж­ну зе­лень га­зо­нів і кві­ту­чих де­рев та свя­то ди­тя­чої кни­ги «Фо­рум кни­го­ви­дав­ців -ді­тям». Ну хто з нас всто­їть пе­ред спо­ку­сою по­вер­ну­тись, хоч не­на­дов­го, в ди­тинс­тво? Але ж як це зро­би­ти? А так: прос­то за­хо­диш в Па­лац Мис­тецтв (вхід віль­ний) і за­бу­ва­єш, скіль­ки то­бі ро­ків.

Свя­то по­чи­на­єть­ся ще на под­вір'ї па­ла­цу По­тоць­ких: му­зи­ка, прик­ра­ше­на по­віт­ря­ни­ми куль­ка­ми сце­на, на якій вже роз­по­чав­ся кон­церт, Маль­ві­на з Бі­лос­ніж­кою роз­да­ють прог­рам­ки, хло­пець на хо­ду­лях роз­ва­жає від­ві­ду­ва­чів. А їх, до ре­чі, в день від­крит­тя зран­ку зов­сім не­ба­га­то - ма­лю­ки з ма­ма­ми і до­рос­лі, а стар­ші ді­ти ще в шко­лі. До то­го ж рек­ла­ми в по­рів­нян­ні з осін­нім Книж­ко­вим Фо­ру­мом бу­ло знач­но мен­ше, а «са­ра­фан­не ра­діо» ще не встиг­ло роз­нес­ти звіс­тку про ди­тя­чий Фо­рум.