Про те, що дум­ка ма­те­рі­аль­на, ми чу­ли не раз. Хтось з цим по­год­жу­єть­ся, хтось - ні, але ча­сом жит­тє­ві по­дії до­во­дять, що це дій­сно так. Осо­бис­то я вже вкот­ре пе­ре­ко­на­ла­ся в цьо­му кіль­ка днів то­му, пра­су­ю­чи бі­лиз­ну.

Нас­трій то­го дня в ме­не з пев­них при­чин був, як то ка­жуть «не ду­же» і, нап­ра­со­ву­ю­чи руш­ни­чок, я по­ду­ма­ла: «А що бу­де, як­що прас­ка за­го­рить­ся пря­мо у ме­не в ру­ках або ме­не вда­рить стру­мом...» Тро­хи хво­ра уя­ва вже ма­лю­ва­ла страш­ні кар­тин­ки: па­ла­ю­чі шпа­ле­ри, спец­ма­ши­ни МНС під вік­ном, пе­ре­ля­ка­но­го су­сід­сько­го ко­та, що чхає від ди­му по­же­жі... Я пос­та­ви­ла прас­ку на дош­ку, взя­ла нас­туп­ний руш­ни­чок і рап­том по­чу­ла тріс­ко­тін­ня, - увім­кне­на прас­ка за­па­ла­ла, фон­та­ну­ю­чи вог­ня­ни­ми іск­ра­ми і чор­ним ди­мом. Звіс­но, всі ро­зум­ні дум­ки од­ра­зу па­ра­лі­зу­ва­ло, і доб­ре, що вдо­ма був чо­ло­вік, який при­біг на мій ле­мент і вис­мик­нув шнур прас­ки з ро­зет­ки.

Ось і нас­тав цей ча­рів­ний мі­сяць бу­ян­ня жит­тя в при­ро­ді, ве­сел­ко­вос­ті барв, справ­жньо­го теп­ла, на­дій на доб­рий уро­жай та на кра­щу до­лю. По­віт­ря на­по­є­не па­хо­ща­ми буз­ку, зем­ля зак­віт­ча­на жов­то­га­ря­чи­ми ки­ли­ма­ми куль­баб та лі­со­ви­ми озер­ця­ми ніж­них кон­ва­лій, а на тлі бла­ки­ті не­ба го­рять ро­же­во-­бі­лі свіч­ки каш­та­нів.