Окраса травневого саду - бузок Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 0
ГіршаКраща 

Image«Був кві­тень мі­сяць, зем­ля не­тер­пля­че очі­ку­ва­ла не­бес­них да­рів. Ба­жа­ю­чи швид­ше по­ба­чи­ти на де­ре­вах і ку­щах пта­ши­ні гніз­да, а на лу­ках пер­ші кві­ти, бо­ги­ня вес­ни за­хо­ди­ла­ся бу­ди­ти сон­це, кот­ре, як їй ви­да­лось, ще дрі­ма­ло. «Вста­вай, - ска­за­ла во­на йо­му, - вже пер­ше квіт­ня, і від зем­лі здій­ма­єть­ся до не­ба ледь стри­му­ва­ний ле­гіт прис­трас­них ба­жань й сум­ні зіт­хан­ня». По­чув­ши цей пок­лик, сон­це не­гай­но вста­ло й за кіль­ка хви­лин у суп­ро­во­ді бо­ги­ні вес­ни та сво­єї вір­ної су­пут­ни­ці Ірис (ве­сел­ки) опус­ти­лось на зем­лю. То­ді бо­ги­ня вес­ни, по­єд­ну­ю­чи яск­ра­ве про­мін­ня сон­ця з бар­вис­тою ве­сел­кою, по­ча­ла при­гор­ща­ми си­па­ти їх на по­ля, на лу­ки, на гіл­ки де­рев, гір­ські уще­ли­ни. І пов­сю­ди, ку­ди лиш ся­га­ло жит­тє­дай­не про­мін­ня, ви­рос­та­ли ро­же­ві, чер­во­ні, блі­до-­го­лу­бі й тем­но-­си­ні, зо­ло­тис­ті й сніж­но-­бі­лі, сму­гас­ті й стро­ка­ті кві­ти, ут­во­рю­ю­чи, то зі­роч­ки, то па­ра­соль­ки, то дзві­ноч­ки, то ча­шеч­ки, то ко­лос­ки. Фор­ма і бар­ва зли­ва­ли­ся од­на з од­ною у п'ян­ко­му ко­хан­ні - уся зем­ля ра­ді­ла в обій­мах та ці­лун­ках...

Так сон­це нев­том­но про­тя­гом ба­га­тьох днів тво­ри­ло свою доб­ру спра­ву, об­ла­го­род­жу­ю­чи зем­лю, й ра­зом із бо­ги­нею вес­ни та ве­сел­кою сяг­ну­ло її край­ніх меж - Скан­ди­на­вії, де во­но, заз­ви­чай, спить по кіль­ка мі­ся­ців під­ряд, де кві­тів об­маль, а кри­га, ско­ву­ю­чи зем­лю, про­ни­кає в неї на ве­ли­ку гли­би­ну. Тут на­том­ле­не сон­це хо­ті­ло при­пи­ни­ти свою ро­бо­ту, але бо­ги­ня вес­ни, як жін­ка, як іс­то­та над­зви­чай­но чуй­на до чу­жих страж­дань, по­ба­чив­ши цю бід­ну на рос­лин­ність кра­ї­ну, зми­лос­ти­ви­лась і звер­ну­лась до сон­ця з про­хан­ням:
- Все­мо­гут­нє роз­кіш­не сві­ти­ло, доз­воль мені одяг­ну­ти у кві­ти й ці хо­лод­ні краї. Це прав­да, що ве­сел­ка вит­ра­ти­ла всі свої бар­ви, але за­ли­ши­ло­ся ще чи­ма­ло лі­ло­вої. Доз­воль же ме­ні прик­ра­си­ти цю зем­лю хо­ча б нею.
- Га­разд, - від­по­ві­ло сон­це, - сій­те лі­ло­ве!
І бо­ги­ня вес­ни, на­би­ра­ю­чи пов­ні при­гор­щі лі­ло­во­го про­мін­ня со­няч­но­го спек­тра, по­ча­ла си­па­ти ним на ку­щі, на по­ля Скан­ди­на­вії. Там, де во­ни па­да­ли, од­ра­зу ж ви­рос­та­ли - сот­ня­ми й ти­ся­ча­ми - чу­дес­ні гро­на буз­ку. Та не­за­ба­ром тут йо­го з'яви­ло­ся стіль­ки, що сон­це, звер­та­ю­чись до бо­ги­ні вес­ни, ви­гук­ну­ло:
- Ну до­сить, до­сить! Хі­ба ти не ба­чиш, що всю­ди тіль­ки й вид­но лі­ло­ве?
- То ні­чо­го, - від­по­ві­ла бо­ги­ня, - не за­ва­жай ме­ні! Цим не­щас­ним, за­ко­ва­ним у кри­гу зем­лям не­ві­до­мі ні прис­трас­на жа­га тро­ян­ди, ні по­ці­лу­нок дух­мя­ної фі­ал­ки, ні п'ян­кий за­пах маг­но­лії, да­мо ж їм, при­най­мні, ці­лі лі­си, ці­лі мо­ря буз­ку.
Та сон­це цьо­го ра­зу не пос­лу­ха­лось і, узяв­ши з рук ве­сел­ки па­літ­ру, змі­ша­ло за­лиш­ки ос­нов­них се­ми ко­льо­рів й за­хо­ди­ло­ся сі­я­ти одер­жа­не та­ким спо­со­бом бі­ле про­мін­ня на ку­щі й де­рев­ця. Так і ви­ник бі­лий бу­зок, що по­ряд з лі­ло­вим ут­во­рює ніж­ний, при­єм­ний кон­траст. І до­сі у Шве­ції та Нор­ве­гії цві­тін­ня буз­ку - ду­же роз­кіш­не ви­до­ви­ще...»
Бу­зок па­ху­чий і дух­мя­ний, з'яв­ля­єш­ся ти у най­прек­рас­ні­шу по­ру ро­ку - на­вес­ні.
Важ­ко знай­ти лю­ди­ну в міс­ті Ки­є­ві, яка бо­дай раз не вша­ну­ва­ла твою буй­ну кра­су, від­ві­дав­ши схи­ли На­ці­о­наль­но­го бо­та­ніч­но­го са­ду. Для ба­га­тьох за­ко­ха­них є тра­ди­ці­єю ви­ру­ши­ти на від­по­чи­нок у буз­ко­вий сад по­ми­лу­ва­ти­ся особ­ли­во пиш­ним цві­тін­ням, що ма­йо­рить всі­ма бар­ва­ми, які тіль­ки мож­ли­ві для вес­ня­них ко­льо­рів. Буз­ко­га­рій роз­би­то в при­род­но­му ам­фі­те­ат­рі, з ви­дом на Дніп­ро, у цьо­му за­тиш­но­му ку­точ­ку мож­на по­ба­чи­ти по­над 150 сор­тів буз­ку і різ­них йо­го гіб­ри­дів.
Ви­ро­щу­ю­чи ку­щі буз­ку у сво­їх са­доч­ках, чи за­мис­лю­є­мо­ся ми, що бу­зок сво­єю не­пов­тор­ніс­тю, на­ди­хає різ­ні на­ро­ди ство­рю­ва­ти про ньо­го вір­ші, піс­ні та ле­ген­ди. Да­вай­те зга­дай­мо, як у ди­тинс­тві ми гра­ли­ся йо­го буй­ним суц­віт­тям, на­ни­зу­ю­чи ок­ре­мі кві­точ­ки од­на на од­ну чи ви­шу­ку­ва­ли «на щас­тя» се­ред зви­чай­них чо­ти­ри­пе­люс­тко­вих п'яти-­шес­ти­пе­люс­тко­ві, а знай­шов­ши, їх пот­ріб­но бу­ло не­гай­но з'їс­ти, бо вва­жа­єть­ся, як­що та­ку кві­точ­ку з'їси - бу­деш щас­ли­вим. А на Схо­ді, звід­ки, як ві­до­мо, по­хо­дить бу­зок, він став сим­во­лом сум­ної роз­лу­ки. То­му юнак да­рує йо­го сво­їй ко­ха­ній ли­ше то­ді, ко­ли во­ни зму­ше­ні роз­лу­чи­тись на­зав­жди.
На­у­ко­ва наз­ва буз­ку - Syrin­ga по­хо­дить від грець­ко­го сло­ва «труб­ка» (ду­доч­ка), ос­кіль­ки гіл­ка і стов­бур де­рев­ця ма­ють м'яку сер­це­ви­ну і з них лег­ко ви­го­то­ви­ти дуд­ку, свис­ток, со­піл­ку. Фран­цузь­кою бу­зок - Li­las, звід­си і наз­ва ко­льо­ру - лі­ло­вий. Рід на­ра­хо­вує близь­ко 30 ви­дів, що роз­пов­сюд­же­ні у ди­кій при­ро­ді від Япон­ських ост­ро­вів, че­рез Ки­тай та Іран до Бал­кан­сько­го пі­вос­тро­ва.
У Єв­ро­пі в куль­ту­рі бу­зок упер­ше з'явив­ся у Від­ні в 1562-му ро­ці, а пот­ра­пив він сю­ди з Кон­стан­ти­но­по­ля. Приб­лиз­но в цей же час бу­зок, ма­буть, діс­тав­ся і до Анг­лії, ос­кіль­ки в опи­со­вій пар­ку улюб­ле­но­го зам­ку ко­ро­ле­ви Єли­за­ве­ти, зак­ла­де­но­го ще за Ген­рі­ха VІ­ІІ, заз­на­ча­єть­ся, що там бу­ло кіль­ка мар­му­ро­вих ба­сей­нів, бі­ля од­но­го з них рос­ли шість ку­щів буз­ку.
Сим­во­ли щас­ли­вої квіт­ки час­то ви­го­тов­ля­ли з ема­лі й зо­ло­та, у виг­ля­ді брош­ки, об­руч­ки, брас­ле­та, - вза­га­лі на різ­них жі­но­чих юве­лір­них прик­ра­сах.
Ос­тан­нім ча­сом нес­по­кій­ні са­дів­ни­ки, не за­до­воль­ня­ю­чись при­род­ним пли­ном по­дій, при­му­си­ли цю квіт­ку цвіс­ти на Ве­лик­день і на­віть на Різ­дво. Для цьо­го ку­щи­ки го­ту­ють ще вліт­ку. Від­ра­зу піс­ля цві­тін­ня об­ла­му­ють су­цвіт­тя. У лип­ні по­чи­на­ють під­жив­лю­ва­ти ком­плек­сни­ми доб­ри­ва­ми. У спе­кот­ні пе­рі­о­ди рос­ли­ни по­ли­ва­ють. При та­ко­му дог­ля­ді до осе­ні на вер­хів­ках вер­ти­каль­них па­го­нів фор­му­ють­ся квіт­ко­ві брунь­ки. Піс­ля опа­дан­ня лис­тя ку­щі ви­ко­пу­ють та пе­ре­сад­жу­ють у гор­щи­ки. Сад­жан­ці не бо­ять­ся мо­ро­зу, то­му мож­на їх за­ли­ши­ти у не­о­па­лю­ва­но­му са­раї чи на ве­ран­ді. За пів­то­ра мі­ся­ці до цві­тін­ня рос­ли­ни за­но­сять у при­мі­щен­ня з кім­нат­ною тем­пе­ра­ту­рою. Так бу­зок про­си­на­єть­ся і по­чи­нає ви­пус­ка­ти су­цвіт­тя. Ма­лень­кі ку­щи­ки буз­ку у гор­щи­ках - ок­ра­са на­ших кім­нат! До то­го ж, все це не ви­ма­гає особ­ли­во­го кло­по­ту, вар­то ли­ше зво­ло­жу­ва­ти зем­лю. Зви­чай­но, кві­ти не бу­дуть та­ки­ми роз­кіш­ни­ми як у теп­ли­цях дос­від­че­них са­дів­ни­ків, але обов'яз­ко­во зац­ві­туть і цвіс­ти­муть дов­го.

 

Детаньніше читайте у третьому номері журналу "Дім і Сім'я" за 2010 рік.

http://dds.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=648&Itemid=30

 

 
Наступна >

         Украинский портАл      Сова - поиск в Украине  Р.К.С. — Ресурсы Кировоградской Сети   Rambler's Top100    



Укра?нськ_ 120x60

web - ISSN 1819-9968 | print - ISSN1819-995X | журнал Дім і Сім'я © 2008 | mail(at)dds.com.ua | Ukraine, 02140, Kyiv-140, post box 100
CSS 2.1 | XHTML 1.0 | Template by Genesis Nova © 2008