Доз­воль­те за­пи­та­ти, що ви ро­би­те з ма­га­зин­ни­ми че­ка­ми? Маю пі­доз­ру, що пе­ре­важ­на біль­шість за­ли­шає їх бі­ля ка­си або, в кра­що­му ви­пад­ку, ав­то­ма­тич­но кла­де в ки­ше­ню. От і я так ро­би­ла, до­ки за два тиж­ні три­чі лед­ве не поз­бу­ла­ся да­ле­ко не зай­вих гри­вень зі сво­го га­ман­ця.

Ма­буть, всі ми в ду­ші тріш­ки ді­ти і якась ак­ція в су­пер­мар­ке­ті мо­же ва­би­ти нас прос­то як гра. То­му, ро­зу­мі­ю­чи, що наз­би­ра­ти бо­ну­сів на 1125 гри­вень аби, доп­ла­тив­ши ще 2 грив­ні, от­ри­ма­ти єди­ну і нав­ряд чи пот­ріб­ну нез­граб­ну склян­ку - пов­ний аб­сурд, все ж під­ра­ху­ва­ла приб­лиз­ну вар­тість про­дук­тів в сво­є­му ко­ши­ку. І ду­же зди­ву­ва­лась, ко­ли су­ма, наз­ва­на ка­си­ром, ви­я­ви­лась на 20 гри­вень біль­шою. На ек­ра­ні мо­ні­то­ра зна­чив­ся ря­док з цу­кер­ка­ми, яких не бу­ло се­ред мо­їх по­ку­пок. «Вин­ною» ви­я­ви­лась плит­ка шо­ко­ла­ду з міц­но прик­ле­є­ним на зво­ро­ті штрих-­ко­дом тих цу­ке­рок. Ме­ні вис­та­чи­ло вип­рав­лен­ня по­мил­ки, але ді­дусь, який сто­яв по­руч, ду­же обу­рю­вав­ся і ви­ма­гав ви­ба­чень ка­сир­ки.

В ін­шо­му су­пер­мар­ке­ті, вже нав­че­на дос­ві­дом, зап­ла­ти­ла за по­куп­ки і пе­рег­ля­ну­ла чек. Дві па­ри шкар­пе­ток ма­ли ці­ну на 4 грн. ви­щу, ніж на цін­ни­ку у від­ді­лі. Ка­сир­ку і дів­чи­ну, яка роз­ві­шу­ва­ла то­вар на стен­ді, це зов­сім не збен­те­жи­ло: «Ма­буть, хтось пе­ре­ві­сив...». Ад­мі­ніс­тра­тор по­ра­ди­ла: «Як­що не по­до­ба­єть­ся - візь­міть щось ін­ше на цю су­му». З ме­тою ви­хо­ван­ня пра­ців­ни­ків тор­гів­лі від­да­ла по­куп­ку і на офі­цій­но­му блан­ку на­пи­са­ла за­я­ву. В ре­зуль­та­ті ме­ні по­вер­ну­ли гро­ші. До ре­чі, та­кі ж шкар­пет­ки в кі­ос­ку над­во­рі кош­ту­ва­ли в пів­то­ра ра­зи де­шев­ше!
От­же, вар­то дру­жи­ти з ариф­ме­ти­кою і пе­ре­ві­ря­ти че­ки. І ба­жаю вам, аби там все бу­ло «точ­но, як в ап­те­ці». Хо­ча на ра­ху­нок спра­вед­ли­вос­ті ос­тан­ньо­го твер­джен­ня у ме­не та­кож з'яви­ли­ся сум­ні­ви...
Не бу­ду­чи фа­на­том лі­ків, іно­ді му­шу за­хо­ди­ти в ап­те­ку за жит­тє­во не­об­хід­ним. Хо­ди­ти да­ле­ко не пот­ріб­но, бо на ма­лень­ко­му люд­но­му «п'ятач­ку» - аж шість ап­тек. І сміш­но, і сум­но: ні­де за кор­до­ном не ки­да­єть­ся в очі та­ка ве­ли­ка кіль­кість цих зак­ла­дів! Про­вів­ши влас­ний мо­ні­то­ринг вар­тос­ті за­по­віт­них па­ке­ти­ків з на­ту­раль­ним пре­па­ра­том, бу­ла вра­же­на: різ­ни­ця в ці­ні лі­ків то­го са­мо­го віт­чиз­ня­но­го ви­роб­ни­ка ста­но­ви­ла до 60%. Ці­ка­во, чи то за ті­єю тра­вич­кою, що рос­те при до­ро­зі, був якийсь особ­ли­вий дог­ляд, чи так впли­ну­ло по­до­рож­чан­ня цук­ру?
За­пи­тав­ши, скіль­ки кош­тує один па­ке­тик, ку­пи­ла лі­ки і вже над­во­рі за­мис­ли­лась над одер­жа­ною реш­тою. По­ра­ху­ва­ла на шту­ки: щось не схо­ди­лось... Ав­то­ма­тич­но пок­ла­де­ний до ки­ше­ні чек не про­яс­нив си­ту­а­цію: за­мість вар­тос­ті оди­ни­ці то­ва­ру, пом­но­же­ної на її кіль­кість, в ньо­му бу­ли нез­ро­зу­мі­лі ма­те­ма­тич­ні вик­лад­ки.
Піс­ля двох по­пе­ред­ніх ви­пад­ків по­вер­ну­тись за роз'яс­нен­ня­ми для ме­не вже бу­ло спра­вою чес­ті. Жін­ка в бі­ло­му ха­ла­ті на­че че­ка­ла - бу­ла го­то­ва до від­по­ві­ді. Ви­яв­ля­єть­ся, за по­пе­ред­ньо наз­ва­ною ці­ною ме­ні про­да­ли ли­ше 2 па­ке­ти, ін­ші 20 бу­ли з «ін­шо­го за­во­зу» і кош­ту­ва­ли до­рож­че. Ме­не ж во­на не по­пе­ре­ди­ла, бо «бу­ла чер­га». Різ­ни­ця скла­ла близь­ко 6 грн. По­чу­ва­ю­чись ошу­ка­ною, все ж взя­ла лі­ки і зга­да­ла, як ко­лись в упа­ков­ці за­мість двох бліс­те­рів з таб­лет­ка­ми, за які зап­ла­ти­ла, вже вдо­ма ви­я­ви­ла тіль­ки один.
До­сяг­нен­ня фар­ма­цев­ти­ки без­за­пе­реч­ні, але іно­ді за­мис­лю­єш­ся, чо­го в них біль­ше - ба­жан­ня до­по­ма­га­ти лю­дям чи мер­кан­тиль­них ін­те­ре­сів ве­ли­чез­но­го лан­цю­га за­ці­кав­ле­них осіб: ви­роб­ни­ків, дис­триб'юто­рів, рек­ла­мо­дав­ців, ап­те­ка­рів, а ча­сом і лі­ка­рів.
Я не мо­жу ди­ви­ти­ся те­ле­рек­ла­му мед­пре­па­ра­тів, бо зга­дую за­пис­ник по­кій­но­го ді­ду­ся, в який він ме­то­дич­но за­пи­су­вав з ек­ра­ну приз­на­чен­ня лі­ків: «від сер­ця», «від го­ло­ви», «від шлун­ку» і по­си­лав вну­ків до ап­те­ки, вип­ро­бо­ву­ю­чи їх на со­бі й спо­ді­ва­ю­чись на пе­ре­мо­гу над хво­ро­бою, яка на­зи­ва­єть­ся «ста­рість». Ні­чо­го, ок­рім пов­но­го роз­ба­лан­су­ван­ня ор­га­ніз­му, з то­го не вий­шло...
Па­ра­докс, але, дек­ла­ру­ю­чи тур­бо­ту про літ­ніх і ма­ло­за­без­пе­че­них, лег­ше за все за­ліз­ти в га­ма­нець са­ме до ці­єї ка­те­го­рії лю­дей. Згід­на, що є не­за­мін­ні й ефек­тив­ні, але ду­же до­ро­гі пре­па­ра­ти но­во­го по­ко­лін­ня, без яких іно­ді не обій­тись. В біль­шос­ті ж ви­пад­ків є аль­тер­на­ти­ва. То­му, ко­ли лі­кар ви­пи­сує ре­цепт, вар­то поп­ро­си­ти ука­за­ти де­кіль­ка ва­рі­ан­тів. Впев­ни­лась в цьо­му, куп­ля­ю­чи мазь: аль­тер­на­тив­ний ва­рі­ант з ті­єю ж ді­ю­чою ре­чо­ви­ною кош­ту­вав на 20(!) гри­вень де­шев­ше! На курс лі­ку­ван­ня піш­ло від си­ли 0,5 г з 15-гра­мо­во­го тю­би­ка. Хо­ва­ю­чи за­лиш­ки до хо­ло­диль­ни­ка, за­ра­зом по­ви­ки­да­ла йо­го про­тер­мі­но­ва­них бра­тів і по­ду­ма­ла, що, ма­буть, ще ви­гід­ні­ше для ви­роб­ни­ків бу­ло б роз­фа­со­ву­ва­ти лі­ки в ве­ли­кі ту­би і пляш­ки - спо­жи­вач зап­ла­тить за все!
Хоч де­фі­цит де­я­ких лі­ків в ра­дян­ські ча­си зас­му­чу­вав і обу­рю­вав, але те, що в лі­кар­ні кож­но­му в мен­зур­ку роз­кла­да­ли дос­туп­ні «ка­зьон­ні» ме­ди­ка­мен­ти в приз­на­че­ній кіль­кос­ті, за­раз сприй­ма­єть­ся як по­зи­тив. То­ді лі­кар міг за­мі­ни­ти пре­па­рат, який не під­хо­див па­ці­єн­ту, без шко­ди йо­го га­ман­цю і бюд­же­ту лі­кар­ні. І ніх­то не міг по­ду­ма­ти, що че­рез па­ру де­сят­ків ро­ків лю­ди­на в бі­ло­му ха­ла­ті бу­де по­си­ла­ти вас в кон­крет­ну ап­те­ку за кон­крет­ним пре­па­ра­том, бо одер­жує гро­ші за йо­го роз­пов­сюд­жен­ня. А лю­дей нас­тіль­ки «при­са­дять» на лі­ки, що для де­ко­го во­ни ста­нуть май­же їжею. Прик­ро вра­жає, скіль­ки трун­ку, про­пи­са­но­го лі­ка­ря­ми, ви­яв­ля­єть­ся зай­вим в на­ших до­маш­ніх ап­теч­ках і скіль­ки йо­го в пе­рек­ла­ді на грив­ні ви­ки­да­єть­ся в сміт­тя, ко­ли за­кін­чу­єть­ся тер­мін при­дат­нос­ті!
Бо ко­ли спра­ва сто­су­єть­ся здо­ров'я - ми щед­рі, і не тіль­ки по від­но­шен­ню до се­бе.
Ме­не, як і ба­га­тьох, схви­лю­ва­ла іс­то­рія хво­рої дів­чин­ки, про до­по­мо­гу якій бла­га­ли по ра­діо і те­ле­ба­чен­ню не­бай­ду­жі лю­ди. Ос­кіль­ки скри­ньок для по­жертв на мо­є­му шля­ху не тра­пи­ло­ся, спро­бу­ва­ла пе­ре­ка­за­ти свою леп­ту на бла­го­дій­ний ра­ху­нок в бан­ку. Чо­мусь ме­ні весь час не щас­ти­ло - то но­ме­ру ра­хун­ку ніх­то не міг під­ка­за­ти, то чер­ги, то комп'ютер не пра­цює, але, на­реш­ті, з n-но­го ра­зу діс­та­ла­ся ві­ко­неч­ка. І бу­ла неп­ри­єм­но вра­же­на, що пос­лу­га за пе­ре­каз на та­кі ра­хун­ки в цьо­му бан­ку ви­я­ви­лась плат­ною. Ме­ні чо­мусь зда­ва­лось, що зов­сім не бід­на і ус­піш­на ус­та­но­ва мог­ла би бу­ти ще й ве­ли­ко­душ­ною (аль­тер­на­тив­ні прик­ла­ди іс­ну­ють!), а не зба­га­чу­ва­тись на не­щас­ті лю­дей і щи­рос­ті бла­го­дій­ни­ків.
Мар­но спо­ді­ва­тись, що за­ро­би­ти на нас хо­чуть тіль­ки при­ват­ні ус­та­но­ви. Спро­буй­те про­а­на­лі­зу­ва­ти свої ко­му­наль­ні кви­тан­ції і ви по­ба­чи­те, що в них вра­хо­ва­ні й рі­ки во­ди, які те­чуть ву­ли­ця­ми з прог­ни­лих труб, і не­до­да­не теп­ло, і пос­лу­ги, які ви ні­ко­ли не одер­жу­ва­ли.
І як­що в ма­га­зи­ні ви мо­же­те пе­ре­ві­ри­ти чек і при пот­ре­бі спро­бу­ва­ти за­хис­ти­ти се­бе, то пе­ред сва­віл­лям дер­жав­них ус­та­нов ми без­си­лі.
Ме­ні ба­га­то до­во­ди­лось їз­ди­ти зі Льво­ва до Пол­та­ви. Кви­ток ту­ди бра­ла без проб­лем, а ось зі зво­рот­ним квит­ком на по­їзд Хар­ків-­Уж­го­род ко­ї­лось щось нез­ро­зу­мі­ле: ку­пи­ти йо­го мож­на бу­ло, ли­ше до­дат­ко­во спла­тив­ши вар­тість квит­ка з Хар­ко­ва до Пол­та­ви. І це ще не все: за ва­ші гро­ші в Хар­ків від­прав­ля­ли те­лег­ра­му, що­би ва­ше по­рож­нє до Пол­та­ви міс­це не зай­ня­ли. Мі­ня­лась вла­да, мі­ня­лись мі­ніс­три тран­спор­ту, але проб­ле­му ніх­то, ок­рім па­са­жи­рів, не по­мі­чав.

Детаньніше читайте у третьому номері журналу "Дім і Сім'я" за 2010 рік.

http://dds.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=648&Itemid=30