 В наші часи молодь зі скепсисом ставиться до одруження. Для хлопців шлюб не є обов'язковим завершенням послідовності: познайомилися, погуляли, переспали, одружилися. Їм більше до вподоби жартівливий дороговказ, підказаний Інтернетом: «От завжди так: тільки жити починаєш, а вже час одружуватися».
Що ж казати про чоловіка «у повному розквіті сил»: цей точно не поспішає під вінець. У нього достатньо інших, не менш захоплюючих справ, а всі принади шлюбу можна отримати, не переймаючись зобов'язаннями. На заздрісні докори оточуючих, у нього є готова відповідь: «Шукаю достойну претендентку...» (Деякі можуть провести в такому пошуку значну частину життя).
Та рано чи пізно доведеться всерйоз замислитися про супутницю життя. Для людини досвідченої бажання створити сім'ю не виникає на порожньому місці, а є усвідомленою необхідністю. Пропонуючи пані руку і серце, всі претенденти говорять практично одне й те саме, але за схожими словами приховуються найрізноманітніші мотиви. Завжди є якийсь «стратегічний план», причому - в кожного свій. (І добре, коли він співпадає з планом «другої половинки», тоді союз отримає шанс). Таким чином виникають шлюби, які базуються на певних ідеологічних платформах.
Наведемо лише короткий їх огляд, бо кожен шлюбний мотив потягне не просто на статтю, а на монографію.
Не так давно серед можливих причин одруження перше місце посідав соціальний мотив. Шлюб обіцяв підвищення соціального статусу і рівня налагодженості побуту. Більше того: без штампу в паспорті не можна було ані проникнути до неї в гуртожиток, ані поселитися разом у готелі, ані стати на квартирний облік. Однак життя змінюється, і зараз значущість цього мотиву неухильно знижується (хоча на периферії прагнення «жити, як усі» не здає позиції). Прихильники соціального мотиву вважають ідеалом традиційний розподіл ролей: він - годувальник, вона - добра господиня. Багато що в такій сім'ї відбувається не тому, що хочеться, а тому, що так треба. Стосунки - рівні, без особливих пристрастей та «розборок». Секс - регулярний, як прийом ліків.
Підвидом соціального можна вважати побутовий мотив. У «побутовця» аргументи ще простіші: він одружується тому що... «повний облом» займатися домашнім господарством. Все життя-буття і спілкування обертається навколо побуту, добробуту та гастрономії, решта - «від лукавого». (Ще зустрічаються жінки, що вважають за аксіому: шлях до серця дорослого хлопчика лежить через шлунок). Додаткові бали претендентці дає професія: непогано мати в сім'ї лікаря або юриста, як колись - працівника торгівлі. На тему побуту доцільно тут довести цікаву репліку від Дороті Карнегі (дружини знаного психолога): «Коли я бачу ідеально доглянутий дім, то припускаю, що стосунки між чоловіком і жінкою сягнули небезпечної межі».
Не можна ігнорувати і клановий мотив, коли процес сватання запускає не сам потенційний жених, а його рідня, яка піклується про благополуччя сім'ї. «Вона з нашого кола», - такий їх основний аргумент. Посилаючись на сімейні традиції, наводячи приклади із «життєписів предків», українські родичі «наїжджають» не гірше якихось сицилійських. Вони беруть безпосередню участь у доборі претенденток, виконуючи роль колективної свахи. Такий шлюб обіцяє певну стабільність. Розлучення? - Ах, що скаже княгиня Мар'я Алєксєєвна (дядя Арсен, тьотя Соня)? Такий шлюб обіцяє і певне «соціальне життя»: візити на ювілеї, весілля і поминки численної рідні. І як доповнення до цього - нудна сексуальна обов'язковість.
Цікавого забарвлення цей мотив набуває у формі ідеологічного шлюбу, коли сватання відбувається всередині родового древа, партійного списку чи релігійної общини. Спільна ідеологія зближує. Пара активно спілкується, їм разом не нудно, але побут і секс тут «фінансуються по залишковому принципу».
У разі ділового мотиву в якості супутниці життя обирають партнерку по бізнесу (існуючого або «на перспективу»). Тривіальний приклад - сімейна «торгова точка»: вона працює вдень, він - уночі. А те, що подружжя весь час нарізно, то може воно і на краще... Або, він - директор, вона - головний бухгалтер. Така парочка може тримати не тільки магазинчик, а і цілу корпорацію. Справді, хіба можна довірити найдорожче - бізнес (тобто гроші) чужій людині? У подружжя багато спільних тем: про товарообіг, податкову і недолугих партнерів. А як цементує шлюб виплата кредиту! Зрозуміло, що секс у такому шлюбі лише в перервах між виробничими нарадами, а міцність стосунків часто базується на страхові перед... поділом нажитого майна.
У середовищі бізнесменів нової формації все більшу роль відіграє представницький мотив. Перспективний холостяк робить кар'єру і часу на залицяння - катма. А йому теж хочеться, щоб усе було «як у людей» (звичайно, достойних). У тому колі, до якого прагне наш топ-менеджер, необхідно бути вдало одруженим. От вони і шукають дружину, щоб не соромно було показати на презентації чи корпоративі як вдале доповнення до автівки, годинника і краватки. Окрім того, вона повинна «забезпечувати тили». Знову ж таки, сімейне фото в кабінеті, яке присипляє пильність клієнтів і розчулює дам із податкової. Представницький мотив часто вимагає оперативності (класичний приклад - швидкісне одруження дипломата перед призначенням), тому кастинг проходить швидко і по-діловому. Параметри визначено заздалегідь: походження, зовнішність (скоригована в салонах краси) і демонстративна порядність. Побут і комфорт у такому шлюбі забезпечується штатом обслуги (яка часто забезпечує і... комфортний секс). На жаль, почуття зношуються значно швидше, аніж подарована до весілля шубка... І найскладніше в цьому шлюбі: якомога довше створювати ілюзію безхмарного сімейного життя. Екзотичний варіант такого мотиву - союз на кшталт імідж-шлюбу. Наприклад, сімейне турне «на підтримку нового музичного альбому». В таких «творчих парах» стирається грань між піаром і реальними стосунками.
Вважаєте, що всі вище наведені ідеологічні платформи шлюбу надто прагматичні? А де ж, врешті-решт, почуття, пристрасті... Дійсно, не будемо забувати про романтичний мотив. Не будемо забувати, що душевні страждання, переживання (і навіть скандали) є... частиною нашого менталітету. Романтичні мотиви дають шанс не тільки «крутим» женихам, а й скромнішим претендентам (бажано високого зросту й атлетичної статури). Особливість цього підходу полягає в тому, що пара часто діє всупереч порадам оточуючих - чим більше їх відмовляють, тим сильніше вони прагнуть стати на рушничок щастя. Спочатку молодята готові ігнорувати відсутність житла, грошей і порожній холодильник. На жаль, на це звертають увагу інші. І човен кохання, за відомим з літератури сценарієм, іде на дно.
На любовних стосунках замішаний ще один мотив, який зустрічається не дуже часто, але має широкий резонанс у масах - від фоторепортажів у ЗМІ до розмов у курилках. Це - меценатський мотив: історія Пігмаліона і Галатеї, яка повторюється в різних варіаціях. Партнерка, окрім молодості й привабливості, повинна мати мінімум здібностей, необхідних для «розкручування» на ТВ, у шоу-бізнесі, журналістиці, тощо. Становище або тугий гаманець чоловіка попервах забезпечують їй привілейовану стартову позицію. Зі свого боку, гарна і відома супутниця підтримує хистку самооцінку мецената, відтіняє його на тусовках. Щоправда інколи трапляється, що заповзятлива панянка вирушає в незалежне плавання, геть забувши про чоловіка-спонсора. У цій п'єсі можлива й переміна ролей, коли претендентом на щастя стає прекрасний (і талановитий) хлопець, а «пігмаліоншою» виявляється бізнес-леді або естрадна діва середнього віку.
Картина була б неповною, якби автор оминув цілу низку вимушених мотивів одруження. Як колись резонно зауважила Маргарита Валуа: «Не думайте, що шлюби учиняються на небесах. Боги не можуть бути такими несправедливими». Стандартний варіант вимушеного мотиву - «по зальоту». Ясна річ, тут йдеться не про одруження майора авіації. Просто вона тривіально «залетіла», а він як порядна людина... (далі ви знаєте). Дитина має народитися в сім'ї, і байдуже, що через три місяці після реєстрації.
Нарешті, найдивніший з усіх мотивів - одруження на зло, коли чоловік похапцем бере шлюб з першою ліпшою з метою довести комусь (наприклад, своїй невірній коханій), що вона була неправа. І «нехай відчує, нехай пошкодує». Чи зачеплять її ці заклинання, невідомо, а от сам недолугий месник незабаром і пошкодує, і відчує. Хоча... Як влучно колись сказала Агата Крісті: «Хто знає, де проходить межа між одруженням невдалим і щасливим...»P.S. Щоб наш короткий огляд не видався аж надто песимістичним, наведемо трохи відредагований рефрен із улюбленої багатьма казки Євгена Шварца «Звичайне чудо». Пам'ятаєте? «Слава сміливцям, які насмілюються одружуватися, знаючи, що цьому все одно настане кінець!» Юрій Симонов |
